Моя стаття – про історію. Про те, якою вона була, якою стала і якою має бути. З початку моєї зацікавленості історією я зустрічав багато відверто антиукраїнської чорнухи (Ульянов, Желєзний, Трубєцкой і т.д.). Мене це бентежило і я у будь-який спосіб намагався спростувати ту брехню.

За десятиріччя було написано стільки бруду (та й досі пишуть), що я трохи втомився спростовувати одні й ті ж само "аргументи". Це все було марною справою. Я захлинався у тій брудній воді брехні. За контраргументами мені доводилось звертатись до першоджерел, до давніх істориків, до архівів за кордоном. Благо інтернет знімає багато перешкод.

Як же хочеться повернутись у 17-те чи 18-те століття, сісти за парту разом із Сковородою чи Ломоносовим, забути про 20-те століття і самому покопатись у землі, пошукати берестяні грамоти і т.і.

Як хочеться забути про дебільних Трубєцкіх та Ульянових, про продажних Погодіних та Желєзних.

Як хочеться потрапити у світ без Русской общины Украины, Русского блока та їм подібних московських шавок.

Як хочеться почути живих Драгоманова та Ключевського; тих людей, які займались історією як наукою, а не як повією.

Як хочеться самому врешті-решт писати правдиву історію і писати так, щоб не залишити жодного шансу майбутнім переписувачам трактувати її двояко.

Як хочеться повернутись у ті часи, коли історики на біле казали біле, а на чорне казали чорне.

Як хочеться усе забути й вчити з чистого листа свою історію і не дати ворогам її сплюндрувати.

Навіщо мені це треба? Для того треба, щоб не допустити голоду 1933, щоб не допустити Волинської різанини, щоб не допустити ще багатьох жахливих сторінок нашої історії.