Існує багато проблем пов'язаних з минулим. У суспільстві існує стереотип про потребу продовжувати справи минулих поколінь, з чим я не згоден категорично. Нещодавно я зробив для себе один цікавий висновок, яким хочу поділитись з вами з приводу продовження чи не продовження чиїхось справ у сучасних умовах. Писатиму, як завжди, стисло і про головне.

На мою думку, до цього часу ми всі плутаємо спільну мету із спільною справою, чи взагалі неправильно тлумачимо ці слова. Що у нашому розумінні є спільна справа? Незалежність України — що це: спільна справа чи спільна мета? Чи правильно ми ранжуємо ці поняття за першістю?

Наприклад, була у людини справа життя — нищити ляхів. А чи була у нього мета? Чи маємо ми зараз продовжувати його справу лише тому, що він був українським полковником, гетьманом чи президентом? Звичайно ні. Можливо то була його кінцева мета. У такому випадку ми зобов'язані засудити такі дії, а не продовжувати їх.

На мою думку справа — це спосіб досягнення мети і спільна мета у кожної людини має різні способи досягнення, тобто різні справи. Можливо історики та політики правильно розуміють суть питання, але використовують невірний термін? Можливо.

Я не стверджую, а лише висловлюю власну думку. Кому подобається — беріть на озброєння.

Треба притримуватись спільної мети, але не продовжувати чужі справи. Справи різні у різних людей та поколінь, а от мета може бути спільною.

Незалежність України, самозбереження нації, розвиток мови тощо — все це спільна мета, яка досягається комплексом справ протягом декількох поколінь. Інакше кажучи, якщо щось продовжується різними поколіннями, то це точно не спільна справа! Це скоріше спільна мета.

Ми досягли своєї спільної мети — незалежність України. Кожен на своєму етапі виборював її виходячи з умов свого часу. Тепер нам потрібно цю Україну зробити не просто незалежною, а своєю.

Більше того, ми не маємо права продовжувати чужі справи. Ми зобов'язані починати власні справи і доводити їх до кінця інакше ми погрузнемо в історичних розбірках і втратимо свою мету.