Вся наша спільна з Росією історія (а така існує нажаль чи нащастя) зводиться до переросподілу останньої. Жупан історії не малий, але Росія весь час намагається отримати більше ніж їй належить. Я не кажу про загарбання зауральських теренів. Вся російська історіографія будує свої межі в залежності від політичної ситуації та доцільності. Це є елементарною неповагою до самої історії як науки та до історії як її носіїв — людей, живших у ті часи і творивших її. Для того, щоб претендувати на "наслєдіє" Русі не достатньо лише називатись "русскімі" чи мати в своїх кордонах деякі руські міста.

Отже, для того щоб претендувати на спадщину Русі треба:
1) окреслити її межі в цілому з урахуванням вкладу всіх народів у її створення; в цьому випадку Росія переважно являє собою не так творця спадщини, як користувача (споживача);
2) окреслити межі власної спадщини і визначити межу, за якою починається українська спадщина та білоруська (хоча б приблизно);

Взяти щось можна лише тоді, коли ти бачиш що саме і яке воно. Ситуація з історією нагадує спробу людини із затуленими очима доторкнутись до леза ножа: якщо не бачиш де лезо, то ризикуєшь поранитись. Заважає Москві окреслити описані межі виключно неповага до істрії і культурної спадщини Русі. Про яку повагу може йти мова, коли Росія намагається нагло привласнити все? Через свою неспроможність окреслити межу, москвофіли натикаються на аргументований спротив, який не можуть подолати через численні історичні факти, що свідчать не на користь Росії. В результаті доводиться задовольнятись малим, чого Росія не може собі дозволити через упертість та амбіційність. Маємо замкнуте коло: все взяти неможливо, бо факти протиречать російській історіографії, а взяти мало не дозволяє пихатість.

Що може дозволити нам порозумітись? По-перше, це обопільна повага до історії. Саме через повагу до історії ми можемо чітко визначити межу нашої спадщини і таким чином окреслити де чий город. Саме через повагу до історії Росія зможе вгледіти свою спадщину і припинить привласнювати чужу (в решті не отримавши нічого).

Єдине, що хоч якось тримає російську історіографію на плаву — це гра термінами русь, руський, русскій, росіянин. Але ця гра розрахована на сіру масу, яка прозріває дуже швидко, прочитавши руський мінімум з історії Русі.

Невже не краще мати хоч небагато, але свого, ніж намагатись загарбати все і отримати нуль?