Моя стаття − про важливість аналізу та висновків і небезпеку політичних оцінок, що йдуть попереду історичних оцінок. Ідуть роки, мережа інтернет розвивається.  Пишуться нові статті як з боку українофобів, так і з боку русофобів. Про перших можна сказати наступне.

Я, незважаючи на моє бажання, не можу ніяк зрозуміти чому я відчуваю, що все прочитане мною роками раніше чимось схоже з тим, що пишуть про українців сьогодні. Я довго перечитував та аналізував потрапляючу до мене інформацію. Нещодавно я зробив наступний висновок: база аргументів, доказів, фактів наших улюблених українофобів (на жаль чи на щастя) залишилась на рівні Російської Імперії або, у кращому випадку, часів СРСР. Хоча і та, і інша бази не є найкращими. Можливо я не все знайшов, але якби щось новеньке було, то воно б обов'язково до мене потрапило.

Світ розвивається, українці відкривають нові документи і факти, розсекречуються документи часів СРСР і багато чого іншого. Все це створює сприятливі умови для аналізу подій і створенню нових версій та контрверсій. Кожного разу ми отримуємо нові зайві докази правоти чи неправоти тої чи іншої сторони. Але ж ми «русофоби» рухаємось, шукаємо і знаходимо, коригуємо власні висновки згідно з новими викритими фактами.

А що мають наші «брати старші»? А вони досі тримають у секреті в своїх архівах важливі документи, заперечують викриті Україною документи і кожен раз новий автор (чи старий, але під новим іменем) передруковує (часто навіть без купюр) свої «аргументи», навіть не розуміючи того, що ці аргументи вже давно може спростувати середній старшокласник, який цікавиться історією як наукою, а не як зброєю пропаганди.

Ці люди не розуміють, що їх доказова база застаріла настільки, що пропахла нафталіном і зміна порядку слідування слів у реченні не робить його докази більш аргументованими. Досі ми читаємо того ж Ульянова чи Дикого. Знову одні автори пишуть про українську мову як діалект сучасної російської, а інші пишуть про українську мову як вигадку поляків та німців. Хоча жоден з тих авторів досі не здатен зрозуміти, що ці твердження, узяті разом, прямо суперечать одне одному. Складається враження, що ці розумники-однодумці ніколи навіть між собою не спілкувались і досі не мають якоїсь єдиної думки про походження української мови та українців.

Насправді, архіви в Росії розсекречують, але тільки ті, що вигідні російській історіографії; тільки ті, що не торкаються болючих тем.  Не розумію тепер навіщо Петро Перший рубав вікно у Європу? Щоб його нащадки у 21-му столітті знову відокремили себе від неї? Навіщо було малоросам вчити тих великоросів грамоті та створювати в московських землях школи? Щоб їх нащадки засекретили усе що тільки можливо? Навіщо?

Не помиляється той, хто нічого не робить. Нехай ми будемо жалкувати про те, що зробили, ніж про те, чого ми навіть не намагались зробити.

Дякую за увагу.