Будь-яка нація, переживши терор проти себе, на багато років та поколінь залишає в голові страшну пам'ять про страхіття життя. Представники таких націй, наприклад, українці, втрачають на багато років здатність протистояти і боротись — усе їм аби тихо-лихо, аби не було голоду та війни. Про мету у житті мова вже не ведеться у таких випадках. Нащадки людей, переживших такий терор (війна, репресії, голод та холод), дивлячись на своїх батьків та бабусь, вбирають у себе весь цей страх.

Не виплатили зарплату — аби тихо-лихо, аби не було війни. Нема гарячої води чи газу — аби не голод. Обдурили на виборах — аби тихо-лихо. І так за всіма пунктами нашого життя.

Виклик суспільству відбувся 2004-го року, коли нам довелось згуртуватись проти бидла і ми перемогли. Але чомусь ми так рідко гуртуємось разом аби протистояти викликам держави.

Нема про що багато базікати і я просто прошу кожного українця вбити у собі рабську психологію і чинити опір будь-де, будь-коли за будь-яких обставин, коли ви можете це робити, без життєво важливих втрат для себе.