Перша світова війна продовжувалася більше ніж 4 роки. У ній брало участь 38 держав, на її полях билося понад 74 млн. чоловік, з яких 10 млн. було убито і 20 млн. покалічено. Ця війна за своїми масштабами, людським втратам і соціально-політичним наслідкам.

Для України, територія якої була розділена між двома головними противниками світової бійні – Австро-Угорщини і Росії – війна мала особливо драматичний характер. Українці, які вважалися підданими різних держав змушені були зі зброєю в руках воювати один проти одного. Українські землі були об’єктом загарбницьких планів декількох держав-агресорів.

Таким чином, в ході першої світової війни в українців відбулася трансформація власних уявлень щодо шляхів подальшого розвитку своєї нації. Якщо на початку бойових дій мала місце надія на набуття незалежності України за допомогою сильних ворогуючих сторін, то з плином часу, а особливо після тривалих періодів окупації з боку Росії та Австро-Угорщини, стала переважати думка щодо пошуків набуття незалежності власними силами.

Західна Україна винесла на своїх плечах основний тягар боротьби на Східному фронті першої світової війни, зазнавши при цьому величезних втрат матеріальних і людських ресурсів.

Події цього періоду показують неоднакове ставлення українців до методів та шляхів боротьби за власну незалежність. Національні, ліберальні, демократичні, соціалістичні та монархічні ідеї, які, за своєю суттю, були різнополярними та несумісними між собою, знаходили своїх прибічників серед різних верств населення України, розпорошуючи таким чином, зусилля політичних сил та роз’єднуючи самих людей. Невизначеність в вирішенні національного питання, яке проявилося в ставленні до війни, відіграло свою негативну роль у подальшому розвитку подій в боротьбі України за незалежність.