А вас ніколи не цікавили причини переходів нардепів з однієї фракції до іншої чи з однієї партії до іншої? А цікава тема. Найкращим буде влізти у теплу шкуру нардепа й спромогтися зрозуміти ситу людину. Кажуть, що ситий голодного не зрозуміє, а от голодний ситого — напевно.

Складові чинники:

• Ідеологічний.
  Ці депуати враховують (хоча й не дуже чи не завжди) ідеологічний бік питання. В наш час цим вже не переймаються так сильно, як у 19-му чи 20-му столітті. В наш же час це — лише засіб утримання електорату. Наприклад, було б дивно, якби Петро Симоненко став демократом, точніше не став, а перейшов до фракції демократів (бо демократом Петро Симоненко ніколи не був і не стане); наприклад до "Нашої України". Це б сприйняли як невдалий жарт, а Петро Симоненко нічого не придбавши (у розумінні голосів на виборах), втратив би й те, що мав.
• Гроші.
  Все дуже просто — конкуренти перекупають впливових чи розумних депутатів. Таких депутатів цікавлять лише гроші та посади. Часто можна спостерігати змішування перших двох чинників, наприклад, коли треба продатись, але при цьому “не ударить лицом в грязь” перед електоратом. Такі депутати більше цікавляться грошима заради грошей. Таку тактику постійно використовує Компартія України, використовуючи себе за принципом “мал золотник, да дорог”, тобто КПУ вже нічого не вирішує, але коли не вистачало Кучмі голосів, то останній міг розраховувати на “принципову” підтримку передостанніх. Ще одним прикладом такого способу заробляння була колись пані Вітренко зі своєю “Партією прогресивних соціалістів”. Ця політична сила (сила — це занадто гучно кажучи) виконувала страви під назвою “Моська на замовлення” — гавкала на Кучму, але лише так, як сам Кучма наказував і не більше, бо повторите долю Гонгадзе чи Олександрова вона не бажала.
  Зразок: ці люди є бізнесменами у владних структурах, таких майже увесь склад Верховної Ради.
• Влада.
  Тут все зрозуміло. Це ті люди, які вже нажерлись грошенят і бажають більшого. Шоб вас удавило, падлюки, і шоб ви до ранку не дожили, скоти!