Стратегія і тактика виборів вимагає від політиків формулювати свою програму дій після виборів і дотримуватись обіцянок. На перший погляд це абсолютно логічно; але ситуація часто змінюється й обіцянки дані перед виборами втрачають сенс після виборів. Що робити у такому випадку? Як часто політики нам обіцяють те, чого не можуть й не мають права робити. Наприклад, Янукович обіцяв зробити російську мову державною, хоча Президент не пише закони і не приймає їх тим більш — це справа Верховної Ради.

Брехав? Брехав! І не він один. Ющенко теж обіцяв розплутати справи Гонгадзе та Чорновола за півроку. І що! А нічого…

Чим та ким є політик: власністю виборців, державним діячем, чимось іншим?

Відповідь на це питання пролягає крізь менталітет людини, тобто якими людина вбачає принципи побудови держави. Якщо політик є власністю виборців, то звичайно ж він діятиме саме так — в угоду виборцям. Саме в угоду, а не на користь. Але чи потрібен такий політик державі? Згадаймо нарікання на Ющенка про його прихильність до помаранчевих виборців. Казали, що Ющенко повинен стати президентом не помаранчевих, а президентом України.

Таким чином, політик будь-якого рівня повинен діяти не в угоду виборця, а в угоду Державі. Поки люди цього не зрозуміють, доти політики будуть дурири виборців і винними будуть не політики, а дурні виборці. Чому дурні? Бо справді дурні.

Тільки нове ставлення громадян до політики й до політиків зможе радикально змінити і результати соціологічних опитувань (одразу зміняться рейтинги, бо люди оцінюватимуть обранців зовсім за іншими критеріями!), і своє життя, бо головне не метод досягнення мети, а факт досягнення мети, тобто рівень життя. Невже виборець голосуватиме за політика, який виконав усі обіцянки, але виборцям від цього стало лише гірше? Звичайно що ні, бо навіщо такі обіцянки.

Я описую ситуацію, яка має бути, але, на жаль, досвід доводить протилежне.