Останнім часом люблю дивитись фільми про другу світову війну, особливо такі стрічки за участю Леоніда Бикова (кіностудія ім. Довженка), як "Аты-баты, шли солдаты", "В бой идут одни старики". Чомусь приваблює в таких фільмах відсутність зайвого та конкретика. На війні все ясно від початку до кінця: де ворог і що з ним робити.

В сучасній політиці навпаки: все настільки заплутано, що вже хочеться сховати голову у пісок. А ще хочеться взяти автомат і палити в кожного власника Порш чи Бентлі. Якщо на війні ворог визначається легко, то в наш час визначити ворога дуже важко. Усі такі чесні, правдиві аж нудить, а коли питаєш де він взяв гроші на черговий Лексус... Краще не питати.

От і виникає бажання від цієї фальши просто-напросто (як писав Шевченко Т.Г.) "заходиться вже рубить" починаючи з Президента і закінчуючи останнім чиновником. СБУ, МВС та інші силові структури встали на службу не народа, а чинушів. Мракобєсіє та маразм.

Рецепт може бути лише один — хірургічне втручання!